Главная страница 1 ... страница 6страница 7страница 8страница 9страница 10

Законодавчо затверджена норма і пропозиції вчених щодо вилучення сільгоспугідь з інтенсивного обробітку


1. Законом України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” №1989 від 21 вересня 2000 р. передбачено відвести під консервацію деградованих, забруднених, малопродуктивних сільськогосподарських земель

2,3 млн га

2. Пропозиції вчених щодо вилучення ріллі з інтенсивного обробітку

5-12 млн га



3. Необхідно вивести для забезпечення науково обґрунтованої оптимальної розораності території (на рівні 33%)

до 12 млн га


Проте до цього часу офіційно не вилучено з обробітку жодного гектара, відбувалося лише самовільне залишення землі без обробітку власниками, при цьому частка не використовуваної ріллі була у 2007 р. досить значною – 14,6% (табл. 3.9). Самовільно покинуті землі (паї) власниками через неможливість їх обробітку не відповідають завданням їх консервації, оскільки вони захаращуються, засмічуються, на них виростають і визрівають бур’яни, у тому числі карантинні, причому вони поширюються й на ділянки, які обробляються. Зрештою вони спотворюють ландшафт, справляють гнітюче враження на селян і приїжджих гостей.

Таблиця 3.9

Динаміка не використовуваної площі ріллі в Україні за 1995-2007 рр.*

Показник

1990

1995

2000

2005

2007

Площа ріллі, тис. га

33833

32989

32564

32482

32434

Посівна площа, тис. га

32406

30963

27173

26044

26060

Чисті пари, тис. га

1427

1570

3213

2428

1625

Не використовувана площа ріллі:

тис. га


% до площі ріллі

0,0


0,0

456


1.4

2178


6,7

4010


12,3

4749


14,6

*Сільське господарство України в 2007 році. Стат. зб. – К., 2008. – С. 63, 66.
Доводи на користь виведення частини землі з активного сільськогосподарського обробітку можуть базуватися на наступному. Для України досить характерним є неспівпадання у багатьох випадках якості ґрунтів і кліматичних чинників, тобто існують значні агрокліматичні обмеження. За проміжними результатами спільного дослідження Міжнародного Інституту прикладного системного аналізу (Австрія) й Інституту економіки та прогнозування НАН України щодо загальної придатності земельних ресурсів України для сільськогосподарського виробництва (за двома складовими – кліматичною і едафічною: ґрунти +ландшафт) встановлено, що 28 млн га земель України є дуже високо і високо придатними для вирощування сільськогосподарських культур, за умови природного зрошення. Тобто, різниця між оброблюваними 32 млн га ріллі і встановленим обсягом придатних земель – 28 млн га вже становить 4 млн га.

При цьому при визначенні придатності землі не враховано рівень їх деградації, забруднення, продуктивності. За статистичними даними, площа сільськогосподарських угідь, проблемних за агроекологічним станом, навіть без урахування класифікованих як „слабоеродовані”, становить приблизно 25% (в абсолютному виразі 10 млн га). Відтак, резерви щодо консервації частини сільськогосподарських земель очевидні. Ще один аспект – ландшафтний підхід до використання земельної території, згідно з яким раціональною є норма, щоб у структурі третину займала оброблювана сільськогосподарська земля, теж свідчить на користь консервації частини землі. Проте передбачений сценарій ініціювання проведення робіт та практична відсутність механізму консервації земель, відповідного фінансування не сприяють просуванню цього процесу.

Дискусійним, на наш погляд, є питання щодо необхідності запровадження механізму викупу деградованих та малопродуктивних угідь у нинішніх власників. Щодо цього виникає декілька запитань: кому ці землі потрібні, якщо вони деградовані і малопродуктивні, а отже – за якою ціною їх викуплятимуть; чи ця операція викупу розв’язує проблему земель, адже навіть за зміни власника на них потрібно проводити подальшу діяльність з залісення і залуження, якщо не буде змінено напрям їх цільового використання. Ці землі, а особливо в природоохоронних зонах, наприклад поблизу водойм, є предметом особливої турботи держави, вона має їх викупляти. Інші ж деградовані і малопродуктивні землі можуть мати нових власників. При цьому може статися так, що саме віднесення земель до деградованих і малопродуктивних, в деяких випадках виявиться виправданням зниження реальної вартості земель, навіть продуктивних, з метою спекуляцій на ринку землі (по аналогії з доведенням заінтересованими особами до банкрутства міцних підприємств з подальшим їх викупом за безцінь).

При розв’язанні проблеми деградованих і малопродуктивних земель і переведення їх під заліснення і залуження доцільно скористатися світовим досвідом. А саме не вести мову про незрозумілий, спекулятивний механізм їх викупу, а запроваджувати економічний механізм стимулювання залуження, створення культурних пасовищ та залісення деградованих і малопродуктивних земель самими власниками у рамках державної цільової програми (Вікно 14). Відповідні програми функціонують тривалий час в багатьох країнах світу і засвідчили свою ефективність. При цьому важливо визначитись з напрямом і масштабами тієї чи іншої діяльності на виведених з обороту сільськогосподарських угіддях, маючи на увазі те, що заліснення змінює (трансформує) цільове використання землі. З досвіду Польщі, сільськогосподарські виробники виявили особливу заінтересованість щодо участі в програмах залісення сільськогосподарських земель. Процес наростав такими темпами, що сьогодні в Польщі постала інша проблема – висока залісеність території, що перевищує середньоєвропейський рівень – 33%, та загальне скорочення біорізноманіття, особливо тих видів, які пристосувалися до розміщення на сільськогосподарських угіддях, останні ж тепер масово засаджені лісом.

Резерви залісення в Україні ще досить значні, адже нинішній рівень залісення земельного фонду (ліси та лісовкриті площі в структурі земельного фонду) надто низький – 17,4%, порівняно з європейським рівнем - 43%. Передбачена в Законі України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” площа деградованих та забруднених земель, яку планується відвести під залісення, а саме 575 тис. га, дозволить підвищити рівень залісення території України лише до 18,4%.

Для сільськогосподарського виробництва особливо важливим є створення полезахисних лісових смуг. Вони є елементом ландшафтного землеробства, його екологічного каркасу. Нині площа полезахисних лісосмуг становить 0,45 млн. га. У відповідності до діючих нормативів кожний гектар такої смуги захищає 20 га сільськогосподарських угідь. Виходить з розрахунку, що в Україні наявними полезахисними смугами захищена лише п’ята частина сільськогосподарських угідь (21,4%). Лісові смуги захищають землі від вітрової ерозії; вартість додаткового врожаю сільськогосподарських культуру 2-2,5 раза перевищує втрати, пов’язані з вилученням земель для створення лісосмуг надто необхідний. І хоча вже декілька років передбачаються бюджетні видатки за цільовою програмою „Створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг”, розпорядником яких є Державний комітет лісового господарства, офіційна статистика констатує, що зазначені роботи проводяться в останні роки у мізерних обсягах – площа новостворених полезахисних смуг становить 3% від обсягу 1990 р. Тому, на наш погляд, потрібно закріпити чітко визначену частину бюджетного фінансування за цією програмою за Міністерством аграрної політики.

У контексті спрямування суб’єктів господарювання на агроекологічне використання сільськогосподарських земель важливим є також ще один напрям, який вимагає бюджетної підтримки, – формування культурних пасовищ і сінокосів. Як свідчить досвід інших країн, за рахунок активного використання цієї складової кормозабезпечення при вирощуванні худоби вдається знизити собівартість тваринницької продукції в декілька разів. Нині в структурі сільськогосподарських угідь в Україні сіножаті та пасовища становлять 19,1%. Для порівняння, наприклад, у Польщі і Латвії вони займають 22%, у Естонії і Болгарії – 27%, Словакії – 35, а в Словенії – 60%. Частка культурних пасовищ у структурі використовуваних сільськогосподарських угідь становить у Польщі 9%, Естонії 16%. З досвіду цих і інших країн, держава бере активну участь у їх створенні, компенсуючи фермерам до половини витрат на створення і догляд за ними.

Безперечно, для позитивних зрушень у справі консервації деградованих і малопродуктивних земель, проведення їх залуження, лісонасадження та створення культурних пасовищ, окрім відповідного Закону, мають бути унормовані механізми виведення з господарського обігу цих земель, зокрема, механізм взаємовідносин з власниками земель щодо відшкодування вартості розроблення проекту консервації земель землевпорядною організацією, компенсаційних виплат за специфічне утримання земель, за проведені роботи по їх залуженню, створенню культурних пасовищ, залісненню тощо.

Державне економічне стимулювання землевласників і землекористувачів, які проводять заходи з консервації земель, може здійснюватися шляхом звільнення їх від плати за землю за відповідні ділянки на період їх консервації, компенсування недоотриманої ними частки доходу унаслідок проведення консервації, часткове компенсування витрат на реалізацію технологій з консервації земельних ділянок. Крім зазначених важелів, власникові повинна сплачуватися орендна плата, в розмірі, який сформувався на цій території (за статистичними даними за ф. 50-сх, середній розмір орендної плати становив у 2007 р. 140 грн/га.)

За побіжними розрахунками, орієнтовна вартість відведення під консервацію передбаченого обсягу земель (2,3 млн га), які виводитимуться декілька років, становитиме приблизно 2 млрд. грн.



ВИСНОВКИ
Минуло дев’ять років, як ми живемо в новому столітті і майже 20 років, як розпочалися соціально-економічні перетворення в Україні, в тому числі і в аграрному секторі. Але як свідчать результати, нині український аграрний сектор поки що не вийшов на траєкторію стійкого розвитку ані з точки зору економічної, ані соціальної, ані екологічної. У зв’язку з чим виникає необхідність ще раз більш глибоко проаналізувати проблеми і, перш за все, виявити причини того, чому ми не можемо вийти на траєкторію стійкого розвитку, і з наукових позицій запропонувати основні напрями для розв’язання цих проблем.

Необхідно сконцентрувати всю увагу на таких важливих і специфічних проблемах, як:

1. Стійкий розвиток аграрного сектора – пріоритет аграрної політики України.

2. Сучасний стан справ в аграрному секторі України.

3. Основні напрями стійкого розвитку аграрного сектора України.

4. Роль аграрного ринку в забезпеченні стійкого розвитку аграрного сектора в умовах глобалізації і вступу України у СОТ.

Аналізуючи коротко стан аграрного сектора України за підсумками 2008 р. можна відмітити, що у 2008 р. загальний обсяг валової продукції сільського господарства зріс по відношенню до середньорічного рівня 2000-2008 рр. на 19,2% і склав 104,3 млрд. грн. в порівнянних цінах 2005 р. Валовий збір зерна перевищив 53 млн. т, урожайність склала 34,7 ц/га. Минулий рік був сприятливим для виробництва насіння соняшника, воно зросло на 56,2%, сої зібрано на 12,4% більше, картоплі і овочів – на 2,3 та 16,5% більше порівняно з попереднім роком.

Позитивні успіхи досягнуті в окремих галузях тваринництва. В першу чергу продовжувалася позитивна динаміка виробництва яєць і м’яса птиці, у свинарстві не тільки сповільнилися темпи скорочення поголів’я, але і намітилися деякі позитивні зрушення. Як наслідок, в результаті збільшення обсягу вирощування худоби та птиці (на 1,7%) та виробництва яєць (на 6,4%), при зменшенні виробництва молока (на 4,1%), валова продукція тваринництва порівняно з 2007 р. збільшилася на 0,1%. Значний вклад у виробництві валової продукції сільського господарства належить господарствам населення..

Україна як і раніш відстає у споживанні продуктів харчування в розрахунку на душу населення і за енергетичною цінністю харчового раціону тільки наближається до раціональної норми в 2950 ккал, при досягнутому у розвинутих країнах рівні 3428 ккал/добу.

Рівень виробництва м’яса в Україні (рис.3) складає 42 кг на душу населення, це менше, ніж в середньому по ЄС у 2,6 і в США в 3,4 рази та на 3 кг менше світового показника.

Сильно підірваний виробничий потенціал сільського господарства Так, посівні площі скоротилися в 2008 р. порівняно з 1990 р. на 6,3 млн. га. Виробництво тракторів скоротилося у 20 разів, а зернозбиральних комбайнів – майже в 10 разів. Понад 90% наявного обладнання відпрацювало свій ресурс. Трудові ресурси в сільському господарстві скоротилися до 987,2 тис. чол. порівняно з 4344,4 тис. в 1990 р. тобто 3357,2 тис. осіб залишилося без роботи.

Слід відмітити, що однією із основних ознак поняття „стійкий розвиток” є характеристика його як єдності трьох складових – економічної, соціальної і екологічної, які й утворюють соціоприродну систему.

Безсумнівно, що центральне місце в даному визначенні відводиться підвищенню рівня стійкості виробництва продовольства. Саме на цій основі можливе досягнення продовольчої безпеки України.

Інтенсивно захвачуючи світові ринки продовольства, провідні країни в той же час підтримують дуже високий рівень самозабезпечення: США і Франція – більше 100%, Німеччина – 93, Італія – 78, навіть бідна родючими грунтами Японія – 40%. Для України ж нинішній рівень продовольчого самозабезпечення складає 74%.

Разом з тим існують суттєві відміни в етапах розвитку вітчизняного аграрного сектора і провідних західних країн. Якщо в них мова йде про нарощування експорту продовольчих товарів, надлишках сільгосппродукції, стримування росту виробництва, то у нас – цілком протилежна задача. Тому прийняти в Україні західний економічний механізм функціонування сільського господарства було б великою помилкою, оскільки це означало б стримування, а не стійкий розвиток агропродовольчого сектора.

Якщо говорити про причини, які не дозволяють Україні вийти на стійкий ріст, то їх можна звести до таких.

По-перше, при переході до ринку, що було обумовлено об’єктивними факторами і світовими тенденціями, наша країна не змогла скористуватися перевагами ринкових відносин. Більш того, із-за непродуманої аграрної політики відбулося різке скорочення всіх основних складових виробничого потенціалу: землі, основних фондів, трудових ресурсів.

По-друге, внаслідок уникнення держави від відповідальності за економіку в аграрному секторі і створених несприятливих макроекономічних умов відбувся обвал еквівалентних співвідношень між сільським господарством і іншими галузями, що позбавило основну масу сільгосптоваровиробників ресурсів не тільки для розширеного, але й простого відтворення. Цінові співвідношення погіршилися, підтримка галузі державою суттєво знизилася.

За роки реформ із сільського господарства через систему цін вилучалося до 10-15% створеної тут продукції. З одного боку, це дало можливість вирішити проблему конкурентоспроможності вітчизняної харчової промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, утримати зниження життєвого рівня міського населення. Але з іншого боку, з цієї причини сільське господарство позбавилося можливості бути рівноправним партнером у взаємовідносинах з іншими галузями економіки. Перш за все, з тими, які постачали йому матеріально-технічні ресурси і забезпечували переробку сільськогосподарської сировини, не кажучи уже про фінансово-кредитні структури, які почали диктувати свої монопольні умови.

В-третіх, витіснення сільгосптоваровиробників із вітчизняного ринку продовольства і ріст імпорту, що негативно відбилося на їх економічному стані. Так, наприклад, дані про динаміку нарощування імпорту м’яса та м’ясопродуктів, наведені в роботі дані показують, що зарубіжні виробники не поступаються за темпами захоплення вітчизняного внутрішнього ринку вітчизняним виробникам продовольчих товарів. Особливо викликає тривогу той факт, що імпортується м’ясо і м’ясопродукти птиці (89% всього імпортованого м’яса і м’ясопродуктів), обсяги яких Україна може досить швидко наростити за рахунок власних потужностей і кормів.

В-четвертих, в даній ситуації значна частина сільськогосподарських організацій збанкрутувала, наслідком чого стали скорочення виробництва продукції, втрата робочих місць, залишення села кваліфікованою робочою силою, різке погіршення демографічної ситуації, зникнення десятків, сотень сільських поселень.

І, насамкінець, до сьогоднішнього дня багато керівників не уділяють належної уваги екології, розраховуючи, ймовірно, на значну територію країни, завдяки чому порушення екологічних основ ведення сільськогосподарського виробництва, на їх думку, не скажеться у найближчій перспективі на результатах галузі. Це помилкова точка зору.

Ситуація, яка склалася в аграрному секторі багато в чому пояснюється відсутністю затвердженої урядом України стратегії розвитку АПК. Вимоги прояснити її зумовлені невдоволеністю багатьох людей своїм соціальним станом. Держава проводить політику реагування на кон’юнктурні потреби власника в аграрному секторі, не думаючи про довгострокових перспективах. Отже, нині потрібний стратегічний погляд на трансформаційні процеси в аграрному секторі країни, причому з оцінкою не тільки майбутнього, але і пройдених етапів, інакше не посягнути внутрішньої логіки подій.

Стійкий ріст АПК України неможливий без вдосконалення відносин на внутрішньому і зовнішньому агропродовольчих ринках, без розвитку інфраструктури.

По-перше, ринок націлений на повне задоволення потреб допоки обмеженого кола населення, оскільки значна частина громадян країни із-за низької платоспроможності не може користуватися його благами. Достатньо сказати, що рівень доходів сільського населення в декілька разів нижче, ніж у міського, хоч різниця в цінах на продовольство несуттєва.

По-друге, країна все більше втрачає оптову ланку торгівлі.

По-третє, на аграрному ринку стали наглядно проявлятися тіньові відносини. Досить міцні позиції тут зуміли зайняти монопольні, спекулятивні і кримінальні групування, які, відповідно тільки до своїх особистих інтересів, чинять масований тиск на виробників, диктують ціни на сільськогосподарську продукцію, ускладнюють її реалізацію.

Серед найбільш важливих причин сільської бідності – недостатній рівень зайнятості економічно активного населення, що в багатьох випадках пов’язано із слабким розвитком альтернативних видів діяльності. Сільське безробіття в країні досягло 11%, а загальна кількість безробітних перевищила 1,8 млн. осіб. Щоб такий стан докорінним чином змінити, необхідно особливу увагу звернути на формування сільського ринку житла, гнучкої системи підготовки молоді, а також створення сприятливих умов для переміщення робочої сили із трудонадлишкових регіонів у трудонедостатні.



Отже, за всіх варіантів роль аграрного сектора і сільського господарства буде зростати, що визначається вимогами забезпечення населення здоровим і достатнім харчуванням, продовольчої безпеки країни. Український аграрний сектор має величезні потенційні можливості і великі перспективи. Володіючи 7% світових чорноземів і 0,6% населення Землі, Україна може не тільки забезпечити себе якісною аграрною продукцією, але й постачати її на світовий ринок.

Список літератури

  1. Абрамов М.Ю., Жигин А.А. Комплексная конкурентоспособность продукции – основа обновления структуры производства и закупок оборудования / РАН; Институт народнохозяйственного прогнозирования. – М.: Эпикон, 2000. – 94 с.

  2. Авдашева С.Б., Аронин В.А., Ахполов И.К. Конкуренции и антимонопольное регулирование: Учеб. пособие для вузов / Под ред.
    А.Г. Цыганова. – М.: Логос, 1999. – 368 с.

  3. Авдашева С.Б., Розанова Н.М. Теория организации отраслевых рынков: Учебник. – М: Магистр, 1998. – 311 с.

  4. Аграрні соціально-трудові відносини / О.В. Шкільов, О.В. Здоровцов та ін. – К.: НВАТ „Агроінком”, 1997. – 48 с.

  5. Азрилиян А. Краткий экономический словарь. – М.: Институт новой экономики, 2002. – 1088 с.

  6. Азрилиян А. Новый экономический и юридический словарь. – М.: Институт новой экономики, 2003. – 1088 с.

  7. Андрианов В. Конкурентоспособность России в мировой экономи-
    ке // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – №3. –
    С. 47-57.

  8. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник.-2-ге вид., доп. і перероблене. – К.: КНЕУ, 2002.-624 с.

  9. Антимонопольний комітет України у запитаннях і відповідях. – К.: Книга, 1998. – 52 c.

  10. Афанасьев В., Куликов И. Совершенствование системы управления в АПК // АПК: экономика, управление. – 1997. - №1. – с. 22-26

  11. Ахметжанова С. Параметры конкурентоспособности пищевой про-
    дукции // Маркетинг. – 2001. – №2. – С. 70-75.

  12. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки: сутність та умови забезпечення / Адміністрація Президента України; Національний інститут стратегічних досліджень. – К., 2002. – 132с.

  13. Балакшин В.В. Формирование конкурентоспособности современ-
    ного предприятия. – М.: МАКС-Пресс, 2002 – 376 с.

  14. Басовский Л.Е. Менеджмент. Учеб. пособие. – М., 2000. – 216 с.

  15. Белявский И.К. Маркетинговое исследование: информация, анализ, прогноз: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.

  16. Беспятых В.И. Управление качеством и конкурентоспособностью продукции в агропромышленном комплексе. – Киров: ВГСХА. – 2000. – 200с.

  17. Бідзюра І.П., Збарський В.К., Ільчук М.М. Основи підприємницької діяльності та агробізнесу. – К., 2001. – 320 с.

  18. Блашенкова Т.А. Экономико-статистическое изучение конкуренто-способности предприятия: Учеб. пособие. – Хабаровск: ХГАЭП, 1997. – 100 с.

  19. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. – М.: Книжный мир, 2003. – 895 с.

  20. Боровских Н. Формирование механизма обеспечения конкуренто-способности агропродукции // Экономика сел. хоз-ва России. – 2003. – № 6. – С. 28

  21. Васьковский А.С. Роль конкуренции в становлении рыночной эко-
    номики. – М.: РАГС, 2000. – 46 с.

  22. Ващекин Н., Дзлиев М. Плюсы и минусы конкуренции // Ком-
    мерческий вестник. – 2000. – №1. – С.30-31; №3. – С.39-40; №4/5. – С.38.

  23. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менедж-
    мент в організації: Навч. посіб. для студ. екон. спец, вузів. – К.: КОНДОР, 2002. – 654 с.

  24. Власов В.І. Система державних програм підтримки фермерів США // Економіка АПК. – 1995. – №2. – С. 79-81.

<< предыдущая страница   следующая страница >>

Смотрите также:
Програма «економіка аграрного сектора»
1746.2kb.
10 стр.
Робоча програма з дисципліни «Економіка І»
160.86kb.
1 стр.
Програма та робоча програма освітньо-кваліфікаційний рівень магістр Галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво»
416.62kb.
2 стр.
Програма фахових вступних випробувань з економічної теорії для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів магістра та спеціаліста
314.39kb.
1 стр.
Програма фахових вступних випробувань з економічної теорії для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів магістра та спеціаліста
247.05kb.
1 стр.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Економіка, 11 кл. Рівень стандарту, академічний рівень К., 2010
74.47kb.
1 стр.
Обеспечение устойчивого развития аграрного сектора экономики: проблемы, приоритеты, перспективы
46.99kb.
1 стр.
Програма Заняття сучасні ідеології: виклики глобалізації
501.27kb.
2 стр.
Робоча програма переддипломної практики для студентів спеціальності 050109
210.58kb.
1 стр.
Економіка природокористування
276.64kb.
1 стр.
Програма фахових вступних випробувань з дисциплін професійної
272.78kb.
1 стр.
Доклад о результатах мониторинга бюджетного сектора
589.14kb.
4 стр.