Главная страница 1 ... страница 5страница 6страница 7страница 8страница 9страница 10

Динаміка частки основних сільськогосподарських культур в структурі посівних площ в Україні за 1990-2008 рр., %*






1990


2000


2005


2006


2007


2008

С-г підпри-ємства

Господ-дарства населення

Вся посівна площа

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0


Зернові

40,6

48,7

56,0

54,4

56,2

58,0

62,8

45,8

Пшениця і ячмінь

31,8

35,3

42,9

42,0

43,2

42,0

45,3

33,8


Технічні

11,6

15,4

20,2

23,6

22,7

24,8

29,2

13,9

Соняшник

5,0

10,8

14,4

15,3

13,8

15,6

17,1

12,1

Соя

0,3

0,2

1,7

2,9

2,6

2,1

2,8

0,3

Ріпак

0,3

0,8

0,8

1,6

3,4

5,2

6,8

0,6

Кормові культури

37,0

26,0

14,4

12,6

11,6

9,9

7,5

15,9


*Сільське господарство України у 2007 році. Стат. зб. – К., 2008. – С. 67; Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2008 року. Стат. бюлетень. – К., 2009.
Крупні сільськогосподарські підприємства зазвичай ведуть високоінтенсивне й високомеханізоване виробництво, для них характерні монокультура, досить високий рівень агрохімізації, застосування надважких засобів механізації виробничих процесів, що створює екологічний пресинг на земельні та інші природні ресурси й навколишнє середовище. Принаймні, в них чотири комерційні культури – пшениця, ячмінь, соняшник і ріпак становили майже 70% у структурі посівів, що у 1,5 раза більше, ніж у господарствах населення.

Вищеназвані комерційні культури займають 80-90% у структурі посівів сільськогосподарських підприємств під урожай 2008 р. у АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях (рис. 3.4). Рис. 3.4. Частка комерційно привабливих культур (пшениці, ячменю, соняшнику і ріпаку) в структурі посівів сільськогосподарських підприємств у 2008 р., %


Частка соняшнику у посівній площі висока у Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Миколаївській областях – 20-28% та ще вища в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській і Запорізькій – 32-36%. Економічна привабливість цієї культури сьогодні привертає й господарства населення зазначених регіонів до масштабного її вирощування, нехтуючи вимогами щодо охорони землі: частка соняшнику у посівній площі в них також становить від 17 до 35% (табл. 3.5).

Таблиця 3.5.


Частка пшениці та ячменю, соняшнику і ріпаку в структурі посівів сільськогосподарських підприємств у 2008 р., %


Регіони, області

Частка в структурі посівів

До відома, частка соняшнику в господарствах населення

пшениці та ячменю

соняшнику

ріпаку

1

2

3

4

6

Україна

45,3

17,1

7,1

12,1

Автономна республіка Крим

71,4

4,5

5,2

2,4

Вінницька

44,8

9,4

11,6

2,5

Волинська

40,7

0,2

6,3

-

Дніпропетровська

47,9

32,1

4,6

16,9

Донецька

46,8

31,9

0,2

28,3

Житомирська

27,1

1,1

6,9

0,0

Закарпатська

55,8

1,0

-

0,8

Запорізька

49,4

36,5

3,0

34,7

Івано-Франківська

41,0

0,7

11,5

0,0

Київська

39,7

5,0

7,3

0,6

Кіровоградська

42,9

25,4

11,4

25,9

Луганська

42,1

34,7

1,2

25,5

Львівська

45,2

0,1

10,6

-

Миколаївська

52,0

28,5

10,3

26,4

Одеська

57,7

13,3

12,9

11,5

Полтавська

36,4

14,0

2,9

7,0

Рівненська

37,6

0,5

11,2

-

Сумська

41,4

7,5

3,1

0,9

Тернопільська

52,2

1,3

14,2

0,1

Харківська

49,6

20,8

1,2

17,3

Херсонська

47,7

22,8

9,6

24,3

Хмельницька

45,1

2,0

15,4

0,1

Черкаська

38,3

11,6

10,3

4,4

Чернівецька

33,9

2,8

8,8

1,4

Чернігівська

27,0

2,8

3,3

0,2

З проведеного аналізу територіальної спеціалізації сільського господарства можна зробити такий висновок: з одного боку, спостерігається поглиблення регіональної спеціалізації, що може бути виправданим з погляду усталеної тези щодо раціонального концентрування виробництва певних видів сільськогосподарських продуктів у найбільш сприятливих для цього природно-економічних зонах, а з другого – відбувається „розмивання” регіональної спеціалізації. Насамперед, на користь цього спрацьовують комерційні інтереси, ринковий попит на ту чи іншу продукцію, зокрема соняшник, який залишається не задоволеним навіть за умови максимально можливих обсягів вирощування у найбільш сприятливих для цього зонах; хронічний дефіцит пально-мастильних матеріалів, дорожнеча транспортних послуг; переміщення значної частки виробництва сільськогосподарських продуктів у особисті селянські господарства з метою самозабезпечення сімей; до того ж досить часті заборони місцевими органами влади вивозу тієї чи іншої продукції за межі регіону диктують такий специфічний „сценарій” перебудови територіальної структури агропродовольчого господарства.

Слід зауважити, що в контексті сталого розвитку територіальна концентрація виробництва класифікується як така, що призводить до монокультуризації, а зрештою до виснаження і деградації землі та інших природних ресурсів; сприяє посиленню глобальної зміни клімату, оскільки вимагає значних транспортних перевезень; додає негативів до парникового ефекту й через необхідність охолодження, перероблення сільгосппродукції. Рівномірний розподіл сільськогосподарського виробництва по території, близькість до споживачів сприяє становленню більш сталих моделей виробництва і споживання. До речі, характеристиками більш сталої моделі споживання є переважна купівля споживачами свіжої продукції безпосередньо у товаровиробників і турбота про походження, якість і безпечність своїх харчів.

Екологодеструктивні чинники, які мають місце в аграрному виробництві, з одного боку, та з другого – істотне зменшення обсягів природоохоронної діяльності сільгоспвиробників можуть становити загрозу ресурсо-екологічній безпеці подальшого розвитку аграрного сектора. Знизившись майже до нульових відміток, спостерігається дуже слабке відновлення проведення агротехнічних і землеохоронних заходів з метою поліпшення якісного стану сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та відновлення родючості (табл. 3.6).Зокрема, такий важливий захід, як полезахисні лісові смуги в 2000-2006 рр. у середньому щорічно створювалися на площі 0,2 тис. га, що становить лише 5% порівняно з обсягами 1990 р.

Таблиця 3.6

Здійснення заходів з охорони земель у 1990-2006 рр.*


Показник


1990


1995


2000


2005


2006

2006р. до 1990р., %

Проведено вапнування ґрунтів, тис. га

1407,9

286,6

23,9

41,7

43,9

3,1


Внесено вапнякового борошна та інших вапнякових матеріалів, тис. т

6930,7


1597,4


169,7


243,1


283,4


4,1


Проведено гіпсування ґрунтів, тис. га

285,4

18,1

5,1

2,7

5,7

1,2


Внесено гіпсу та інших гіпсовмістних порід, тис. т

1275,9

79,2

27,0

12,1

30,4

2,4


Будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд

вали, вали-канави, км


...**

135,2

9,3

4,4

3,6

2,7


вали-тераси, км

...

5,4

10,9

6,6

2,3

42,6

водоскидні споруди, шт.

...

51

18

2

2

3,9

берегоукріплення, км

...

1,0

4,7

3,9

4,2

420

Залуження сильно деградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі, га

...

12785

14974

6342

8930

69,8


* Статистичний щорічник України за 2006 рік. – Київ: Вид-во „Консультант”, 2007. – С. 507. ** Крапки (...) – відомості відсутні.
Обсяги внесення мінеральних добрив поступово збільшуються, проте співвідношення азотних, калійних і фосфорних добрив деформоване, з недостатньою часткою калійних і фосфорних добрив. Вкрай недостатніми є обсяги внесення органічних добрив (табл. 3.7).

Досить критична екологічна ситуація, що склалася в аграрному природокористуванні, особливо землекористуванні, великою мірою позначається на зниженні ефективності функціонування галузі і погіршенні загальної екологічної ситуації в державі. За офіційними оцінками збиток від деградації ґрунтів – недобору сільськогосподарської продукції, втрати якісних параметрів ґрунту, погіршення навколишнього природного середовища в Україні оцінюється на рівні 10 млрд. грн., а за іншими оцінками загальний еколого-економічний збиток зрівняний з вартістю всієї валової продукції сільського господарства в країні. Аграрне господарювання, навіть не задовольняючи потреби нинішнього покоління в достатній кількості продовольства, створює значні загрози здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, що є недопустимим у контексті сталого розвитку.

Таблиця 3.7.

Внесення мінеральних та органічних добрив сільськогосподарськими підприємствами за 1990-2007 рр.*





1990 р.

2000 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Внесено мінеральних добрив на 1га посівної площі, кг поживної речовини

141


13


32


40


51


Частка удобреної площі міндобривами, %

83,5

21,5

44,9

54,9

61,8


Співвідношення азотних:калійних:фосфорних мінеральних добрив

1:0,7:0,7



1:0,1:0,2



1:0,2:0,3



1:0,2:0,3



1:0,2:0,3



Внесено органічних добрив на 1 га, т

- посівної площі



8,6


1,3


0,8


0,7


0,7


Частка удобреної площі оргдобривами, %

17,9

3,3

2,7

2,8

2,6


* Сільське господарство України у 2007 році. Стат. зб. – К., 2008. – С. 96.
Особлива увага до проблем екологізації аграрного виробництва зумовлена ще й тим, що агроландшафти є місцем проживання значної частини українців, резерватами екологічно чистішого, ніж у містах природного середовища та збереження біологічного різноманіття для всього суспільства. Відому екологічну дискомфортність умов праці в сільському господарстві та галузеві екологічні проблеми доповнюють сьогодні незадовільні умови побуту сільського населення. Для селянських садиб як локальних соціоекосистем, де існує найтісніша взаємодія людини, виробництва та природи, характерне посилення господарської (виробничої) спрямованості, що створює відчутний екологічний дискомфорт. Зокрема, в багатьох селах загострюється проблема забезпечення населення чистою питною водою; за дослідженнями, у переважній частині сільських колодязів вода не відповідає вимогам щодо якості через нітратне забруднення (зумовлене неналежними умовами зберігання відходів тваринництва), яке у десятки разів перевищує допустимі норми. Сільська місцевість, яку звично вважають екологічно чистішою, ніж міську, не поступається останній за рівнем смертності населення, до того ж тут процвітають хвороби, які вважаються зумовленими несприятливою екологічною ситуацією.

Отже, забезпечення раціонального використання й охорони продуктивних сільськогосподарських земель та загалом екологічна безпечність аграрного виробництва не стали предметом державної турботи. Зокрема, Мінагрополітики визнано уповноваженим державою органом за раціональне використання і охорону сільськогосподарських угідь (згідно з положенням про міністерство), а Держкомзем – уповноваженим за загальне управління земельними ресурсами. Міністерство аграрної політики України практично реалізує лише окремі з покладених на нього завдань щодо земельних ресурсів (у рамках Департаменту ринків рослинництва є малочисельний відділ загального землеробства, хімізації та меліорації земель) та проводить роботу щодо моніторингу стану і агрохімічної паспортизації земель (при Міністерстві функціонує центр „Держродючість”). Цього вкрай недостатньо для забезпечення ефективної роботи у справі раціонального використання і охорони сільськогосподарських земель.

За нинішньої продовольчої кризи у світі, яка, за оцінками фахівців, посилюватиметься, появою нових ринкових можливостей слід очікувати й в Україні подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що призведе до поглиблення екологодеструктивних наслідків аграрної діяльності: відмови від сівозмін і відведення землі під пар; звуження спеціалізації аграрного виробництва, надання переваги вирощуванню бізнес-культур і витіснення кормових культур; збільшення навантаження на пасовища та загалом формування екологічно не сприятливих агроландшафтів, зі скороченням в них природних елементів; розширення застосування агрохімікатів; посилення концентрації земель, укрупнення господарств, поглиблення районування виробництва. Вкрай необхідним і нагальним стає формування дійового організаційно-економічного механізму регулювання екологічних аспектів функціонування аграрної сфери.

Екологізацію господарської діяльності визнають процесом, який призводить до „зміцнення опор сталого розвитку”. Перехід аграрного виробництва на засади сталого економічно ефективного, соціально орієнтованого та екологобезпечного розвитку вимагає, насамперед, цілеспрямованої заміни домінуючої хіміко-техногенної моделі його інтенсифікації моделлю екологозрівноваженого, адаптивного, ресурсозберігаючого та ресурсовідновлюваного функціонування. Саме в такій моделі гармонійно поєднуються продукційні і середовищеформуючі процеси в агросистемах і агроландшафтах. Цю модель розвитку агропродовольчої системи ще називають „агроекологічною”, а також багатофункціональною, регенеративною, що повніше розкриває суть трансформаційних процесів.

Екологізація аграрної сфери передбачає якнайповніше використання „сил природи” та адаптивних методів і природних механізмів агроекосистем, а саме диференційованого використання особливостей грунтово-кліматичних і погодних умов, а також адаптивного потенціалу видів тварин і рослин. Це досить наукоємна технологія, оскільки вона залежить від глибинного розуміння екологічної взаємодії в агроландшафті та вимагає від господарюючих суб’єктів відповідних знань, правильного вибору в багатоваріантних ситуаціях, мобільності. За реалізації моделі адаптивного та екологобезпечного сільського господарства можуть впроваджуватися як окремі екологічні способи та прийоми агрогосподарювання, так і здійснюватися радикальний перехід на органічне (альтернативне) господарювання на землі. Сталі методи ведення сільського господарства в переважній більшості слід вважати не лише екологобезпечними, а й економічно вигідними. Їх можна згрупувати таким чином:


  • інтегрована боротьба з шкідниками (англ. абревіатура ІРМ);

  • бережливий і мінімізований обробіток землі;

  • раціональне управління поживними речовинами в ґрунті;

  • екологобезпечна організація тваринництва.

Елементами екологізованого сільського господарства є прогресивні технології, зокрема, обробітку ґрунту – так звана, консерваційна оранка (безвідвальна, нульовий обробіток), науково обґрунтовані сівозміни, використання різних відповідних видів і сортів сільськогосподарських культур, змішані посіви; сидерація, використання компостів та органічних добрив; захист природних ворогів шкідників адекватними засобами (наприклад, огороджування виробництва, гнізда, розсіювання комах) тощо. „Безорне” сільське господарство одночасно зменшує витрати, підвищує доходи і захищає грунт.

Надто важливим заходом у рамках агроекологічного спрямування розвитку аграрного сектора є консервація деградованих малопродуктивних сільськогосподарських земель. Загалом постає принципове питання – щодо економічної доцільності активного сільськогосподарського обробітку усього обсягу 32 млн га ріллі та використання загалом 42 млн га сільськогосподарських угідь в Україні. В Україні законодавчо затверджена норма щодо відведення під консервацію 2,3 млн га деградованих, забруднених, малопродуктивних земель в рамках формування національної екологічної мережі; вченими обґрунтовується необхідність вилучення з інтенсивного обробітку значно більших площ ріллі, зосередивши наявний ресурсний потенціал на значно меншій площі, однак з більшою ефективністю (табл. 3.8).

Таблиця 3.8


<< предыдущая страница   следующая страница >>

Смотрите также:
Програма «економіка аграрного сектора»
1746.2kb.
10 стр.
Робоча програма з дисципліни «Економіка І»
160.86kb.
1 стр.
Програма та робоча програма освітньо-кваліфікаційний рівень магістр Галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво»
416.62kb.
2 стр.
Програма фахових вступних випробувань з економічної теорії для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів магістра та спеціаліста
314.39kb.
1 стр.
Програма фахових вступних випробувань з економічної теорії для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів магістра та спеціаліста
247.05kb.
1 стр.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Економіка, 11 кл. Рівень стандарту, академічний рівень К., 2010
74.47kb.
1 стр.
Обеспечение устойчивого развития аграрного сектора экономики: проблемы, приоритеты, перспективы
46.99kb.
1 стр.
Програма Заняття сучасні ідеології: виклики глобалізації
501.27kb.
2 стр.
Робоча програма переддипломної практики для студентів спеціальності 050109
210.58kb.
1 стр.
Економіка природокористування
276.64kb.
1 стр.
Програма фахових вступних випробувань з дисциплін професійної
272.78kb.
1 стр.
Доклад о результатах мониторинга бюджетного сектора
589.14kb.
4 стр.